Пункт чотирнадцятий

Ось! Нарешті ми доросли до цієї справді солідної дати – 2 місяці! Ми вже не місячні дитятка, а медіа-клуб! )))

Зібралося нас чоловік 10, і почали ми святкувати) купили торт, два фейерверка, чай….

Почалося все з виголошення поздоровлень і побажаня одне одному. Потім була презентація Дарининої книги «А ми такі…» з подальшим роздаваннням автографів. Слава – річ, що вимагає уваги!

Далі ми пили чай, колективно сиділи в асі (див. пункт 6). Ближче до вечорішла нас п від нас пішла Даринка…. на побачення)))

Ще раніше нас покинула художниця. Пішла десь у своїх справах. Отож, залишилося нас мало….

Вирішили ми піти ще погуляти. Куди? На Пентагон!  Пішли! По дорозі співали пісні. Найхатовішою звісно була «Кременчук», ну чи як вона там називається.

Коли дійшли до парку, зрозіміли, що коли підемо на Пентагон нас загребе міліція. Отож ми сіли на лавці і продовжили співати. Слава Богу, що було вже темно. Співаємо ми собі. Так, щоб всі люди чули, аж тут Юлька смикає мене за руку :

-         Що?

-         Мммм… Юлю, а то не Сафронов часом?

-         Де?

-         Та он же йде!

-         Ой! Точно! Все то не ми! Нас тут немає…

І закрилися новим випуском газети. Але цим наші пригоди не закінчилися.. потім був салют в наше честь. Ой, нам так приємно було))))

Р.S: історія з Сафрончиком обросла новими деталями. Ітак… як виявилося, він нас впізнав. Здається, але що спотикнувся то це точно… з чого б це?

Перше питання, яке він нам нав би задати, звучить так: «Що вони пили?»

Друге: «Скільки вони випили?»

Третє: «Чому вони мене не погукали?»

Четверте: «Чому вони п»яні співають «ВКЛ»?

Але відповідей він ніколи не почує. Как жаль….

Тепер чекаємо, кол инас виповниться 3 місяці!!!!

Висновок: журналісти кременчуцького молодіжного медіа-клубу – найкращі!!!