«Тяжела и неказиста жизнь простого журналиста…..»  - це якщо перефразувати відомий вислів. Та воно так і є насправді. Журналісти – люди нервові та злі. Кидаються канцтоварами і відбиваються від прихильників системними блоками. Та то всьо фігня. Найбільш небезпечний і найбільш бідний підвид журналюг – журналіст молодіжки. Мало того, що їм не платять,так ще й працювати заставляють(((  от як тут не заплачеш??? Та, знову ж таки: справжній журналіст працюватиме і безкоштовно… (це щоб нам не так  образливо було)

Справжнім журналістом у відчула себе влітку 2008, коли перейшла працювати до молодіжки «Автографу». Перша ж наша планірка пройшла на кладовищі. Ні, ми не екс-главреда хоронили, а всього-навсього статтю про привидів Кременчука писали. На той час нас було 5 психів, що зараз вважаються засновниками Кременчуцько міського молодіжного медіа клубу. Хух! Сказала!

Так от. Перша планірка. Кладовище. Веселенька історія, враховуючи, що після всього цього щастя ми полізли на верхівку Крюківського мосту. Не впали. І міст досі стоїть. Наше щастя….

Висновок: журналісти – психи. і готові заради статті їхати навіть на кладовище.