Це така любов якась була…
Не дитяча, навіть не доросла,
А якась самотня і сумна,
Й жовтокоса, наче пізня осінь…
Зі сльозами – краплями дощів,
Й ранніми осінніми снігами.
А колись не вистачало нам дощів,
Щоб насититись намоклими руками….
І кричала, й в небо бігла я,
І боялася ступити кроку..
Щоби не злякать оте знання,
А до щастя там було пів кроку…
І осіння темная вуаль
Вже лягла мені, і по обличчю
Потекли сльозинки… Постривай!
Зачекай, поки зійдуть сніжинки.
| 
