Сонні яблука летять в траву…
« Почему тебя я не пойму?»
Мовні бар’єри і перепони,
Як вже дістали ці дивні загони!  
Ти кажеш «так», я кажу «ні»,
 Наші слова розчинились в пітьмі.
Хряпнули двері, дитина вже плаче…
Їхнє майбутнє, а наше – інакше.  
Ти знов говориш, що любиш.
 Дарма… Думаєш, в мене є інший. Нема…
 Кажеш «кохаю». Тепер вже всерйоз.
Певно, почався всесвітній психоз.  
 Через кордони і кілометри,
Вчора між нами були сантиметри…
 Через шлагбауми й холодні вагони,
Сьогодні знов наші зійшлися дороги…  
Кажеш «кохаю». А я не збагну…
« Я же на русском тебя не пойму…»  
 Знову бар’єри і мовні кордони,
 Знову шлагбауми і перепони.  
 Ти їдеш у Київ, я їду в Москву.
Ми розминулись, все як по зразку.
Життя – мов театр, а ми лиш актори,
Буває і гірше. Бувають коханням хворі….