Кажуть, ніч довга.
Без тебе – холодна.
Обняти б за плечі,
Й сидіти весь вечір.

Без тебе погано.
Й до ранку не спиться.
І сну десь немає,
І серце кришиться.

Лягти б на коліна,
Й як кицька мурчати.
Та я не тварина,
Цього не змінити.

А ти десь далеко.
І спиш ти спокійно.
І снять слоненята
Рожеві постійно.

Чому так нечесно?
Чому ти не поряд?
Мені дико страшно.
Чи може прикольно?

Дивлюся на небо.
Дивлюся на зорі.
Не бачу нічого.
Не бачу нікого.

Малюю обличчя твоє.
Кольорове.
Веселе й кумедне.
Я теж така. Зовні.

Дивлюся на небо.
В душі лише пустка.
І сонця не треба.
То енергії згусток.

Сидіти б десь разом,
Й про сон говорити.
І не треба курити.
І не треба флудити.

І щоки пашіють.
Любов серце гріє.
А очі блідніють.
Без тебе марнію.

Сидітиму нічку,
Сама і до рання.
Запалю я свічку,
І так до світання.

А вогник жевріє.
А вогник палає.
В душі то зникає.
То знову з’являє.

Ти будеш знов снити,
Як в небо летіти.
Я вийду на ганок,
Стрічати світанок.

І сонце заграє
Промінням ласкаво.
І може згадаєш
Творіння русяве.

Та варто мовчати.
Усі хочуть спати.
Хай свічка палає.
Самотньо згорає…