Я шукав кохання на роздачі у Фабіана.
Спогад вітер змив, як слід від кораблів.
І у снах постійно говорив «Даяна»,
А удень соромився, хоча дуже хотів.

 
Вже рік минає. Другий на підході.
Не можеш вголос це сказати. Годі.
Беру блокнот й на аркуші паперу
Пишу емоції свої й нові ідеї.  

Та замість того, щоб віддати – заховаю.
 Спалю, поріжу чи пак закопаю.
Свою любов палку у скриньку прикувала,
І серце на шпалерах малювала.  

 Я не скажу цього. Не хочу чути злого сміху.
Зрадливі почуття дарують втіху.
А я не слухав розум. Лише серце.
Тепер на шпальти я дивлюся, як в люстерце.