Світало. На мосту дівча стояло.
 Що там робило і саме не знало.
Останню зірку сумно проводжало,
І більш ніхто не знав, як серденько страждало.  

А він поїхав і живе десь за кордоном.
І люди вже не знають, де той сором?
 Вона сумує й що робить не знає.
Саме тому життя це усковзає.

  І вдома в неї нелади з сім ’ єю.
 Батьки прісують і не гордяться нею.
Їй боляче і як боротись з цим не знає.
Саме тому за мить вона зникає.  

 Вона не знає, як боротися з брехнею.
І полоса невдач крадеться знов за нею.
Вона втомилася і пульс вже затихає.
І все, що хвилювало, пропадає.  

 А ще корупція і утиски від влади.
   І ціни, і інфляція, й громада...
Вона зрікається всього живого.
 І прямо з мосту кидається в воду.  

 
Водиця розкрива свої обійми.
Нехай холодні дещо, але такі рідні.
І тіло юне з вдячністю приймає,
А серце оте добре пропадає.