Теплі зливи, бруківка, що зберігає  колір дощу, безліч східців, пам’ятки архітектури на кожному кроці, привітні люди, українська мова з польським акцентом – ці, та ще багато слів можна сказати лише про одне місто України – Львів.                                                            Місто                                                                                                                                                             По прибутті на вокзал не відчуваєш звичного натовпу людей. Кожен розмірено йде у своїх справах. І це не може не радувати. Адже навідміну від львівського, наш рідний залізничний вокзал справляє враження великого мурашника, де всі одне одному щось винні. Не можна сказати, що у Львові менше пасажирів, просто їх огортає приємне відчуття спокою, і вони від цього стають добрішими.                                                                        У Львові багато як православних, так і католицьких храмів, котрі були збудовані кількасот років тому. Крім них, є у місті і церкви для релігійних меншин, як от вірменська та єврейська церкви.                                                                                                                                          Вражає віра в Бога жителів міста: на службу до соборів збирається багато львів’ян, причому як молодь, так і старше покоління. Також тут не діють обмеження щодо того, як повинна бути одягнена жінка чи дівчина. А під час відправи двері церков відкриті для всіх бажаючих.

Куди піти, куди податись…

У Львові діє купа музеїв.  В аптеці-музеї  експонуються ліки та медичне  обладнання, які використовувалися ще в Середні Віки. В Арсеналі, або музеї зброї можна побачити лицарські обладунки, мушкети з пістолями, шаблі, та навіть мортиру(гармату великого калібру. Прим. автора) з ядрами. Також варто відвідати етнографічний, історичний, Національний музеї, а також пошту-музей.

Львівські дахи

У ратуші (в давнину головна будівля міста,прим. автора) розміщується Львівська міська рада. Перші чотири поверхи вміщують різні відділи та кабінети начальників. А вже з п’ятого поверху починається підйом на башту будівлі. Він має висоту 65 метрів, і  щоб побачити панораму, треба здолати 408 сходинок. Але воно того варте! З висоти пташиного польоту  видно все місто. Тепер можна побачити обидва Львови: Новий, з 14-типоверхівками, школами та супермаркетами, і Старий Львів з усіма його костьолами, капличками та шпилястими будинками.  Інколи двоповерхові хатинки в центрі стоять так близько, що, здається, їхніми дахами можна обійти все місто, і відчути себе героєм казки Астрід Ліндгрен.

Високий Замок

Найвища точка міста. Сказати правду, замком тут і не пахне, просто гора ще за часів князівства була обкладена цеглою. Ось тому і називається Замком. З центру туди можна легко дійти пішки за 30 хвилин. Але спершу треба видертися на гору з дуже крутим, майже вертикальним підйомом. Далі – парк Високий Замок, а в ньому – залізні східці, що ведуть вгору.  На середині підйому починаєтьсь каміння, яким і обкладено гору. Існує  навіть легенда, ніби є таємний вхід під цю кладку. Але поки його ніхто не знайшов, як не силкувався…

На вершечку Замку, мов на долоні видно місто і прилеглі території. Тут часто збираються хмари, і збиває з ніг пронизуючий вітер. Тому варто триматися за огорожу, бо інакше – летіти далеко!

Ще раз про Львів…

У місті після настання Незалежності всім вулицям було повернено старі назви. Так відродилися назви вулиць: Театральна, Лесі  Українки, Смерекова, Підвальна, Сінна, Валова, Низький Замок та ін.

Площа Ринок – фізичний центр міста, саме тут постійно проходять фестивалі та виступи музичних колективів.

У Львові, особливо в центрі є багато «кривих» будинків. Насправді вони рівні, але дуже старі. І для того, щоб вони не розвалилися, влада підперла їх спеціальними цегляними «стіночками». Вони настільки зливають з будинком, що здається, ніби він і справді не дуже рівний!

Особливу подяку хочу висловити Іванові Маланяку, який водив мене львівськими маршрутами. Юлько Рижик                                                                                                                                                                          Фото: Андрій Хорохордін