Розділ ІІ

Лора Фак і похід на кладовище

І ось вже прийнято декілька рішень:

- Сябошка писатиме;

- Юля погоджується на пропозицію стати координатором;

- Ми з Рижиком змінюємо редакцію.

Першу статю вирішили писати про місця, оповиті легендами. Ось тут і почалася наша діяльність: ми окупували бібліотеки, інтернет, музеї, виставки, галереї... Взяли під приціл старожилів, які можуть щось розповісти і дістали своїми допитами екскурсоводів в краєзнавчому. Зголодавших за якісних матеріалом журналюг випустили на свободу. Ми готові були землю рити, щоб щось дізнатися. І ось ми домовляємося зустрітися за тим самим столиком. У назначений час з’являємося лише я, Рижик та Сябошка. Ми обговорюємо те, що в нас є, і розуміємо, що в нас немає нічого. Починаємо згадувати випадково почуті легенди, що вже й бородою поросли. Згодом приходить якась дівчинка. Вся в чорному, з підведеними очима і дивним поглядом. Представляється Лорою і починає пригадувати разом з нами.

Таким чином до приходу координатора у нас десь-якось-звідкілясь з’являється матеріал. І тут Лорчику «випадково» закрадається думка:

- Люди! А давайте задля створення потрібного настрою та атмосфери на кладовище гайнемо? На Костромі така штука є...

Переповівши ще одну легенду, Лорка завмерла у очікуванні відповіді. Реакція була найрізномаїтнішою:

Я продовжила куняти на столику, збиваючи з рук мурав’їв;

Рижик схвалила;

Юлька злякано дивилася на Лорку, а Сябо посміхався і ледь не плескав у долоні від радості.

Таким чином ми потрапили на кладовище.

Тепер ситуація: мертва тиша, купка придурків обережно снує стежкою і тут.....

- Аууууууууу

Слідом роздаються Юлині крики. Ми з Сябошкою переглядуємося і знизуємо плечима:

- Скажені собачки.

Лора спокійно дістає з кишені телефон і озвучує:

- Це мені смс-ка прийшла.

Після цього отримує запотиличника від Юльки і ми продовжуємо свій «екскурс». Найбільше вразив Сашко, якому усюди смерділо: і біля МПК, і на кладовищі, і на мосту... Щодо мосту... Заради оформлення статті Юльці довелося переодягатися на мосту між Крюковом і Кременчуком. А ще червоніти за Сябо, бо йому прийшло в голову замовити водію маршрутки, якою ми їхали до цвинтара, «5 квитків до кладовища». Що з того вийшло, читайте у нашій статті «Чи боїшся ти привидів?»